Приємні миті зустрічі

           Цього вихідного несподіваний телефонний дзвінок переріс у теплу й щиру зустріч – я мала нагоду поспілкуватися з нашою випускницею Удовиченко Ангеліною, яка сьогодні з честю та гідністю захищає Україну.

Як мама, яка завжди радо зустрічає своїх дітей, я щиро пишаюся її силою духу, рішучістю та стійкою громадянською позицією.

Особливо зворушливими стали слова вдячності від Ангеліни на мою адресу – за знання, підтримку та життєві настанови, отримані під час навчання у коледжі. Відчувалося, що ці слова були щирими, пронизаними глибокою вдячністю та непростими бойовими буднями захисниці.

Ангеліна – це частинка мого серця і водночас переконливе підтвердження того, що моя педагогічна праця має глибокий сенс і велике майбутнє.

І ще один зворушливий момент: тепер я маю свій особистий захист – турнікет. Минулого разу Ангеліна зауважила, що в мене не професійний турнікет. Вона не забула про це і подарувала мені якісний, український. Тож тепер я під надійним захистом.

Настав час, коли вона турбується про мене. А на мої слова подяки відповіла просто й щиро: «Це мій обов’язок – захищати і піклуватися. Я завжди рада нашій зустрічі».

Як добре через роки отримувати віддачу за свою працю, коли про тебе не забувають випускники: просто заходять у гості, запрошують на зустріч, щиро радіють випадковій зустрічі на вулиці – щоб поспілкуватися, побачитися, сказати кілька теплих слів.

Саме в такі миті розумієш: ось вона, справжня винагорода для педагога, для людини. І це значно більше, ніж чергові грамоти чи відзнаки.